Правова природа позовної давності та стандарти ЄСПЛ
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі — ЦК України), позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність є інститутом матеріального, а не процесуального права (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19). Це означає, що сплив строку позовної давності не позбавляє особу процесуального права на пред'явлення позову (частина друга статті 267 ЦК України), проте за наявності відповідної заяви протилежної сторони є самостійною матеріально-правовою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог (частини третя, четверта статті 267 ЦК України).
У практиці Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV застосовується українськими судами як джерело права, сформульовано чіткі критерії легітимності часових обмежень на звернення до суду. Зокрема, у рішенні ЄСПЛ від 22.10.1996 у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom, заяви № 22083/93, № 22095/93) суд констатував, що строки позовної давності переслідують одразу кілька важливих цілей:
- забезпечують юридичну визначеність та остаточність у правовідносинах;
- захищають потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може бути складно через втрату доказів із плином часу;
- запобігають несправедливості, яка може виникнути, якщо суди будуть змушені вирішувати спори про події далекого минулого на підставі ненадійних і неповних доказових даних.
Види строків позовної давності за Цивільним кодексом України
Чинне цивільне законодавство розмежовує загальну та спеціальну (скорочену або більш тривалу) позовну давність (статті 257, 258 ЦК України).
Загальна позовна давність (3 роки)
Згідно зі статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вона застосовується до всіх цивільно-правових вимог, для яких законом або договором не встановлено іншого строку:
- стягнення основного боргу та процентів за договорами позики, кредиту, поставки, підряду, оренди чи надання послуг;
- стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України;
- відшкодування майнової (матеріальної) шкоди у позадоговірних (деліктних) зобов'язаннях;
- визнання правочинів недійсними та застосування наслідків їх недійсності (реституції);
- витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційні позови за статтею 387 ЦК України).
Спеціальна позовна давність (1 рік та 4 роки)
Для окремих видів вимог статтею 258 та спеціальними нормами ЦК України встановлено скорочені або подовжені строки звернення до суду.
Позовна давність в один рік (частина друга статті 258, частина четверта статті 362 ЦК України) застосовується до вимог:
- про стягнення неустойки (штрафу, пені) — пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України;
- про спростування недостовірної інформації, поміщеної у медіа, або порушення інших особистих немайнових прав медіа — пункт 2 частини другої статті 258 ЦК України;
- про переведення на співвласника прав і обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності — пункт 3 частини другої статті 258 та частина четверта статті 362 ЦК України;
- у зв'язку з недоліками проданого товару — пункт 4 частини другої статті 258 та стаття 681 ЦК України;
- про розірвання договору дарування — пункт 5 частини другої статті 258 та стаття 728 ЦК України;
- у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти — пункт 6 частини другої статті 258 та стаття 925 ЦК України;
- про оскарження дій виконавця заповіту — пункт 7 частини другої статті 258 та стаття 1293 ЦК України;
- про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства — пункт 8 частини другої статті 258 ЦК України.
Позовна давність у чотири роки (частина п'ята статті 258 ЦК України) застосовується до вимог про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Договірне регулювання строків позовної давності
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається виключно у письмовій формі (як окремий правочин або як застереження в основному договорі).
Водночас частина друга статті 259 ЦК України містить імперативну заборону: позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Будь-яка умова договору, що обмежує строк звернення до суду порівняно із законним, є нікчемною на підставі частини першої статті 215 та частини другої статті 259 ЦК України.
Вимоги, на які позовна давність не поширюється
Згідно з частиною першою статті 268 ЦК України та усталеною практикою Верховного Суду, позовна давність не застосовується до таких категорій спорів:
- вимог, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом (пункт 1 частини першої статті 268 ЦК України);
- вимог вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу (пункт 2 частини першої статті 268 ЦК України);
- вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, крім випадків завдання такої шкоди внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном (пункт 3 частини першої статті 268 ЦК України);
- вимог страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) (пункт 5 частини першої статті 268 ЦК України);
- вимог центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного матеріального резерву, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України «Про державний матеріальний резерв» (пункт 6 частини першої статті 268 ЦК України);
- вимог про визнання недійсним правочину, предметом якого є відчуження гуртожитку як об'єкта нерухомого майна та/або його частини, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» (пункт 7 частини першої статті 268 ЦК України);
- негаторних позовів (стаття 391 ЦК України) — вимог власника про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, оскільки таке правопорушення є триваючим і позов може бути пред'явлений протягом усього часу існування перешкоди.
Відновлення позовної давності з 4 вересня 2025 року та правила розрахунку у 2026 році
Визначальною подією для судової практики стало набрання чинності 4 вересня 2025 року Законом України «Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX. Цим законодавчим актом виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який зупиняв перебіг позовної давності на період дії воєнного стану в Україні.
Для точного обчислення строку позовної давності у 2026 році необхідно враховувати три послідовні етапи спеціального законодавчого регулювання:
- Період карантинних обмежень (з 02.04.2020 до 30.06.2023 включно): Відповідно до пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (внесеного Законом України від 30.03.2020 № 540-IX), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину (карантин скасовано з 24:00 30.06.2023 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651).
- Період воєнного зупинення (з 17.03.2022 до 03.09.2025 включно): Спочатку Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 про продовження строків на період воєнного стану, а з 30.01.2024 Законом України від 08.11.2023 № 3450-IX редакцію пункту 19 змінено на пряму вказівку про зупинення перебігу позовної давності на строк дії воєнного стану.
- Відновлення загального порядку (з 04.09.2025): З набранням чинності Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX перебіг позовної давності відновлено з урахуванням часу, що минув до його зупинення (частина третя статті 263 ЦК України).
Практичні сценарії розрахунку у 2026 році
- Сценарій 1. Право вимоги виникло між 02.04.2020 та 03.09.2025. Оскільки у цей проміжок часу перебіг позовної давності був зупинений законом, фактичний відлік строку для таких вимог розпочався лише з 04.09.2025. Відповідно, загальний трирічний строк (стаття 257 ЦК України) за такими вимогами спливе 04.09.2028. Водночас для вимог зі спеціальним строком в один рік (стягнення неустойки, оскарження рішень загальних зборів, розірвання договору дарування), право на які виникло до 04.09.2025, строк позовної давності вже сплив 04.09.2026.
- Сценарій 2. Право вимоги виникло до 02.04.2020, і строк не закінчився до початку карантину. Відповідно до частини третьої статті 263 ЦК України, від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Тобто від загальної тривалості строку (3 роки) віднімається кількість календарних днів, що спливли від дати порушення права до 02.04.2020, а невикористаний залишок відраховується починаючи з 04.09.2025.
- Сценарій 3. Строк позовної давності сплив до 02.04.2020. Прийняття законів про продовження чи зупинення позовної давності під час карантину та воєнного стану не відновлює строків, які вже закінчилися до запровадження цих спеціальних режимів.
Актуальна позиція Верховного Суду: Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від травня 2026 року у справі № 751/4086/24 підтвердила, що вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України також підпадали під дію правил про зупинення та продовження позовної давності у період карантину та воєнного стану (до 04.09.2025).
Початок перебігу, зупинення та переривання позовної давності
Визначення моменту початку перебігу (стаття 261 ЦК України)
За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання «могла довідатися» покладає на позивача обов'язок проявляти розумну обачність щодо стану своїх майнових та немайнових прав.
Для зобов'язань із визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України). Якщо ж строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (абзац другий частини п'ятої статті 261 ЦК України).
Загальні підстави зупинення позовної давності (стаття 263 ЦК України)
Скасування пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України не скасувало дію статті 263 ЦК України. Згідно з частиною першою статті 263 ЦК України, перебіг позовної давності зупиняється за наявності таких обставин:
- Дія непереборної сили (форс-мажору) — якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України). Сам факт дії воєнного стану в Україні після 04.09.2025 не є автоматичним форс-мажором для зупинення позовної давності — позивач має довести прямий причинно-наслідковий зв'язок між конкретними воєнними обставинами (окупація території, активні бойові дії) та об'єктивною неможливістю звернутися до суду.
- Мораторій — у разі відстрочення виконання зобов'язання на підставах, встановлених законом (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
- Зупинення дії нормативно-правового акта — у разі зупинення дії закону або іншого акта, який регулює відповідні відносини (пункт 3 частини першої статті 263 ЦК України).
- Перебування сторони спору у складі Збройних Сил України — якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (пункт 4 частини першої статті 263 ЦК України). Якщо хоча б одна зі сторін спору проходить військову службу в умовах воєнного стану, перебіг позовної давності у цих правовідносинах залишається зупиненим на весь час такого перебування навіть після 04.09.2025.
Переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України)
Відповідно до статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається у двох випадках:
- Вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України). До таких дій судова практика відносить часткову сплату основного боргу (за умови, що призначення платежу дозволяє ідентифікувати конкретне зобов'язання), письмове прохання боржника про відстрочення чи розстрочення платежу, укладення договору про реструктуризацію заборгованості, підписання уповноваженою особою боржника акта звірки взаєморозрахунків.
- Пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частина друга статті 264 ЦК України). Водночас подання позову з порушенням правил предметної чи суб'єктної юрисдикції або залишення судом позовної заяви без розгляду не перериває перебігу позовної давності.
Після переривання перебіг позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).
Процесуальні ризики та рекомендації для сторін спору
Правило диспозитивності (частина третя статті 267 ЦК України)
Суд не має права застосовувати позовну давність за власною ініціативою. Відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (у суді першої інстанції). Подання такої заяви вперше на стадії апеляційного чи касаційного перегляду допускається виключно у випадках, коли відповідач доведе, що він не був належним чином повідомлений про розгляд справи у суді першої інстанції та з об'єктивних причин не міг заявити про сплив строку раніше.
Алгоритм перевірки обставин судом
Усталена практика Великої Палати Верховного Суду та Касаційного цивільного суду визначає чітку послідовність дій суду при розгляді заяви про застосування позовної давності:
- першочергово суд встановлює, чи існує взагалі порушене суб'єктивне цивільне право позивача та чи є позов обґрунтованим по суті (якщо право не порушене або позов є необґрунтованим, у позові відмовляють саме з цієї підстави, а не у зв'язку зі спливом позовної давності);
- лише встановивши, що право позивача дійсно порушено і підлягає захисту, суд перевіряє доводи відповідача про сплив позовної давності;
- якщо позовну давність пропущено, суд досліджує наявність поважних причин її пропуску за клопотанням позивача (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Безпечні юридичні формулювання у процесуальних документах
- Для Відповідача (боржника): Якщо відповідач заперечує проти позову по суті й водночас просить застосувати позовну давність, необережне формулювання в тексті заяви може бути розцінене судом або опонентом як фактичне визнання існування боргу. Безпечне процесуальне формулювання має виглядати так: «Відповідач категорично заперечує проти позовних вимог по суті та вважає їх необґрунтованими і недоведеними. Водночас, виключно на випадок, якщо суд дійде висновку про наявність порушеного права Позивача, керуючись частинами третьою та четвертою статті 267 Цивільного кодексу України, Відповідач заявляє про застосування позовної давності до вимог Позивача та просить відмовити у задоволенні позову».
- Для Позивача (кредитора): Типовою процесуальною помилкою є подання клопотання про «поновлення строку позовної давності» за правилами статті 127 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV, яка регулює виключно процесуальні строки. Натомість матеріальний строк позовної давності не «поновлюється», а суд визнає причини його пропуску поважними: «Керуючись частиною п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України, прошу суд визнати поважними причини пропущення позовної давності за вимогою про [предмет вимоги], оскільки у період з [дата] по [дата] Позивач був об'єктивно позбавлений можливості звернутися до суду у зв'язку з [документально підтверджені обставини], та захистити порушене цивільне право Позивача».
Правова допомога у цивільних спорах
Помилка у визначенні початкового моменту перебігу строку позовної давності, неврахування періодів зупинення або некоректне формулювання заяви у суді першої інстанції можуть призвести до безповоротної втрати права на судовий захист або до стягнення простроченої заборгованості. Для проведення правового аудиту договорів, точного розрахунку строків звернення до суду та професійного представництва інтересів у цивільному процесі звертайтеся за фаховою правничою допомогою.
